Файбиш Віктор Вікторович – позивний «Базука»

Старший солдат 80 окремої десантно-штурмової бригади військової частини А0284. Віктор народився у смт Ясіня Закарпатської області. З дитинства мріяв служити в  армії. Закінчив місцеву Ясінянську школу №1. Працював за кордоном у вільний час займався спортом. Під час повномасштабного вторгнення проходив військову службу в 80-Ї окремій десатно-штурмовій бригаді. «Зарекомендував себе мужнім, сміливим солдатом, вірним товаришем, розумною і чуйною людиною. Залишив про себе спогади як про справжнього патріота України, відповідального солдата, шанованого односельцями та громадянина та люблячого сина.  Старший солдат Файбиш посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Поховали військовослужбовця у рідному селищі Ясіня на Закарпатті.

 

Андріюк Михайло Петрович – позивний «Джус»

Народився 26.10.1969 року у селищі Ясіня. З першого по восьмий клас ходив у Ясінянську школу №1. Після закінчення 8-го класу навчався в  Одеському коледжі Львівської області, де здобув спеціальність «водій широкого профілю». У коледжі проявляв лідерські якості і був старостою групи. Військову службу проходив три роки у Мурманській області в морській піхоті. До строкової служби познайомився зі своєю першою дружиною. Після армії вони одружилися. Від цього шлюбу у нього народилося двоє дітей. Нетривалий час проживав у Ясінях, а пізніше переїхав до Кишинева. Так склалося, зо через декілька років розлучився проте зв’язок зі своїми дітьми завжди підтримував. Деякий період працював сезонним робітником за кордоном.

У грудні 2021 року повернувся в Україну. Війна захопила Михайла у рідному селі. 27.02.2022 року прийняв рішення вступити добровольцем до лав ЗСУ. Військову допідготовку проходив у Київській області. Після навчань брав участь у боях під Серевердонецьком, де отримав контузію та перебував на лікуванні в Києві.

Після лікування знову повернувся до бойових дій під Донецьком, де вдруге отримав контузію в одному із котлів. Лікування було короткотривалим, тож вкотре повернувся на позиції у свій підрозділ.

Вже у розпал війни 10 листопада 2022 року, одружився вдруге. З дружиною були знайомі ще з літа 2021 року. Вона підтримувала Михайла та навідувала під час лікування.

У грудні 2022 року сержант Андріюк Михайло Петрович у складі свого підрозділу виконував бойове завдання у місті Краматорськ на посаді командира бойової машини командира 3 штурмового відділення 2 штурмового взводу 6 штурмової роти 2 штурмового батальйону.

До Дня сержанта Збройних Сил України 18 листопада 2022 року нагороджений грамотою командира військової частини А4010 «За сумлінне виконання службових обов’язків, розумну ініціативу, незламність духу, виявлення у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України».

Загинув виконуючи військовий обов’язок 16.02.2023 року біля с. Іванівське Донецької області, коли після штурму ворожих позицій  проводив евакуацію поранених та отримав смертельне кульове поранення.

Поховано Андріюка Михайла 24 лютого 2023 року в смт Ясіня, символічно з різницею початку повномасштабного вторгнення.

 

Липитчук Ігор Васильович

Народився 6 серпня 1986 році в селі Лазещина в 2003 році закінчив середню школу в Ясінянському ЗЗСО І-ІІІ ст. №1. З 2007 по 2008 служив по строковій службі в  армії. В січні 2015 року був мобілізований в АТО. Проходив службу в 25 окремій повітряній бригаді в смт. Гвардійське Дніпропетровської області. 26 червня 2015 року одружився. В квітні 2016 року демобілізувався та працював у державному підприємстві  Ясінянського ЛСМГ. В грудні 2017 року встановили діагноз онкологія. 18 жовтня 2018 року народився син. 08 травня 2019 року Липитчук Ігор помирає після боротьби з хворобою.

 

Телічук Михайло Романович – позивинй «Чайка»

Лейтенант Позивний “ЧАЙКА” Телічук Михайло Романович  Народився 26.09.2002 року в селі Лазещина.

З 2008 року навчався в Плитовацькій початковій школі до 2012 року, потім перевівся в Ясінянську ЗОШ 1-3 ступенів в якій навчався до 2017-го року.

Після закінчення 9-го класу, поступив в Прикарпатський військово спортивний ліцей, який знаходиться в місті Надвірна , в якому провчився 2 роки. Після чого поступив у вищий військовий заклад в Національну академію сухопутних військ імені Гетьмана Петрі Сагайдачного в місті Львів.

На омріяну професію танкіста.

Під час навчання брав участь у підготовці і військовому параді до 30-річчя Незалежності України і був нагороджений медаллю .

Під час повномасштабного вторгнення в Україну,  брав участь у боях і захисті  за місто Бучу та Ірпінь.

Бої проходили з 24.02.2022 року по 05.04.2022 року.

07.04.2022 року був нагороджений відзнакою ” За Взірцевість У Військовій Службі” в Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного в місті Львів

Потім його служба проходила на полігоні Яворівський військовий полігон.

23.02.2023 року закінчив навчання в Національній академії сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного і був розподілений в 33 Окрему Механізовану Бригаду міста Ужгород. Після тривалих навчань на полігоні, він був направлений на визволення від російської агресії до міста Запоріжжя на напрямок Оріхів. Він мужньо захищав території своєї рідної землі.

08.06.2023 року о 09:45 прийшла сумна звістка від побратима про те , що Лейтенант ЧАЙКА загинув. Герой України посмертно! У Михайла Телічука залишились мати та двоє братів.

Воїн залишився назавжди у їх серцях і навіки оберігає свою сім’ю на небесах.

 

Костик Андрій Іванович – Воїн «Атос»

Костик Андрій народився в нашому рідному селищі 12 грудня 1990р. В 1997 році переступивши поріг свого класу, Ясінянської школи № 2. Йому все хотілося спробувати, записувався у всі гуртки в школі та за її межами.

Цікавився історією, багато читав літератури. І навіть серед вчителів зумів знайти «друзів». Не боявся ніколи говорити те, що думає, відстоювати свою точку зору. Як сказали пізніше його побратими: «Мав загострене почуття справедливості». Завжди любив правду, вмів визнавати і працювати над власними помилками.  Також брав активну участь у шкільних заходах: КВК,  спортивні змагання, вистави, шкільні дискотеки.

У 2008 році Андрій закінчив Ясінянську школу № 2. Після школи рік провчився у Тячівському професійному ліцеї. А в 2009 році вступив до Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича, спеціальність «Здоров’я людини». Знайшовши найкращих викладачів-тренерів, став професійним масажистом і працював у санаторії «Гірська Тиса» у селі Кваси.

Коли почалася повномасштабна війна, Андрій з перших днів приєднався до лав війська, хоча до цього не мав жодного досвіду. Служив у 128-й окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді. Майже пів року перебував на нульовій позиції під Запоріжжям, де став командиром відділення. Ця позиція щоденно обстрілювалася з різного виду зброї. Та вони з побратимами не поступилися ні на метр ворогові.

31-річний командир відділення Андрій Костик, позивний Атос, загинув 29 серпня 2022 року у перший день контрнаступу на Херсонську область. Підрозділ, у складі якого він був, виконав бойове завдання в районі населених пунктів Нововознесенське та Миролюбівки і пройшов лінію оборони ворога. Андрій надав допомогу пораненому командиру. Потім разом з Доком готував до евакуації іншого побратима. Однак ворожий танковий снаряд обірвав їх життя.

​Наш Андрій – доброволець. В армії не служив, але на війні з перших днів, бо інакше не міг. Він казав: «Кожен чоловік може стати солдатом та не кожен солдат може стати воїном…» Андрій зумів стати справжнім Воїном, Героєм України.

 

Кипень Андрій Степанович

Кипень Андрій Степанович народився 12 жовтня 1988 року ріс енергійним веселим хлопчиком, мав багато друзів.  В 1995 році перший раз переступив поріг Ясінянської загальноосвітньої школи № 2. Був активною дитиною, ходив у різні гуртки, гірськолижну школу, різьбярську школу. Дуже цікавився бойовими мистецтвами.

Не цурався ніякої роботи. У 12 років на канікулах пішов заробляти свої перші гроші на полонині. У старших класах працював на будівництві. За зароблені гроші купував подарунки сестричці Ірочці і мамі, які зберігаємо і досі. Був дуже щедрим і безкорисливим хлопцем.

В 2006 році закінчив середню школу. А 30 жовтня пішов на строкову службу в армію. Служив у військах МВС. Служив у спецпідрозділі в автономній республіці Крим. Просив маму щоб написала дозвіл, бо він хоче залишитися надстроковиком у лавах ЗСУ. Але так, як було на той час, гаряча точка – Югославія , мама побоялася за життя сина і не дозволила.

Після демобілізації пішов працювати на приватну пилораму. Їздив декілька разів закордон на заробітки. З 2016 року брав участь в АТО у 128 гірсько-штурмовій бригаді на Донбасі де пройшов 3 ротації по пів року на “нулі”. Мав звання молодшого сержанта, був командиром БМП і заступником командира взводу та попри все це набував навиків сапера.

Звільнившись з АТО продовжив своє мирне життя, і як він казав що ніколи не думав що візьметься знову за зброю. Любив гори і частенько з друзями ходив у гори- відпочивати і заробляти гроші. Працював гірськолижним інструктором на курорті Драгобрат. Гори і спорт це була його стихія.

Ця війна застала Андрія на курорті Драгобрат. Того ж дня він зателефонував у військкомат, а 25 лютого прибув з речами до ТЦК. Просив, щоб його зарахували у свою рідну 128 бригаду, але його попросили допомогти при військкоматі і був зарахований до роти охорони ТЦК де отримав звання сержанта.

1 травня прибув на полігон де був прикомандированим До 650 МБР яка проходила службу на Запорізькому напрямку. Був командиром 2 розвід відділення 3 механізованого батальйону.

Під час війни в листопаді 2022 року здійснилася його мрія , народилася його довгоочікувана донечка Марічка. Розуміючи що його диття кожну мить висить на волосинці він дуже молив Бога і Пресвяту Діву Марію аби він дожив до народження своєї дитинки, пообіцявши що він назве донечку Марія.

Приїжджавши у відпустку в січні написав донечці листа- писав і плакав, плакав і писав. Купив Марічці кулон- дерево життя і коробку на прикраси, листа запечатав скотчем і сказав дружині, що донечка сама має прочитати лист, коли буде вміти читати.

Служив самовіддано не шкодуючи себе і своїх сил. Загинув 2 квітня 2023 року під час виконання бойового завдання від кулі снайпера в Пологівському напрямку с. Новоданилівка.

 

Бровчук Микола Степанович

Бровчук Микола Степанович 14.07.1976-25.09.2023  Командир стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини А 7081, сержант.

Народився 14 липня 1976 року в с. Чорна Тиса в сім‘ї Бровчуків, які виховали 7 дітей: 4 сини та 3 дочки. Микола пішов у перший клас в 1983 році у Чорнотисянську ЗОШ. Закінчив середню школу у 1993 році. Навчався в СПТУ міста Ужгорода, спеціальність «столяр».

1994-1996 років служив у лавах української армії, де отримав звання старшого сержанта. У 1997 р. одружився в с. Кваси, урочище вул. Васкул,номер будинку 699 з Бербеничук Вірою Миколаївною, з якою виховали 2-х дітей, сина Владислава і дочку Владиславу. Старший син одружився   у 2018 році ,  Микола став дідусем. Прожив з дружиною 26 років спільного життя.

Микола працював столяром по будівництві. Цією роботою він прославився по всій Україні, в кожній області є його робота. Він присвятив цій роботі все своє життя.

У березні 2022 року вступив до лав Рахівської ТРО. У кінці квітня його відправили з бригадою у Донецьку область на Попасну. Він був командиром 2 стрілецького віділення 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини А 7081, 101 бригада 69 батальйон, 1 рота. Був у Дніпрі, потім в Чернігові. А потім його відправили в Сумську область м. Ямпіль. 9 місяців він провів там. 15 квітня його відправили в Бахмут і після забрали в Краматорськ. Назад його забрали в Сумську область, м. Глухів. Саме там він залишив пам’ять про себе діткам, дерев’яний будинок та карусель.  Загинув Бровчук Микола 25 серпня 2023 року від мінометного обстрілу в бою з окупантом під час виконання війського обов‘язку у відсічі агресії московського ворога. Герой поклав своє життя за Україну, за її мирне і незалежне майбутнє.

 

Сорохманюк Андрій Миколайович

Сорохманюк Андрій Миколайович народився 21.10.1995 року в селі Чорна Тиса. Зростав допитливим хлопчиком. З 2001- по 2013 роках навчався у Чорнотисянській школі  І-ІІІ ст. Після закінчення школи, з 24.11 2015 року проходив військову службу у Національній гвардії України у Вінницькій області. Після закінчення служби 18.05 .2017 році  три роки працював у правоохоронних органах, де був нагороджений грамотою за за сумлінну працю . Після вторгнення росії мобілізувався захищати нашу державу у спец підрозділ”ОРFOP” 214 батальйон. За період служби отримав звання старшого сержанта  гранатомеччика. 13.22.2022.року за мужність  та відвагу був нагороджений сталевим хрестом. Після цього захищав країну у Донецькій області,Бахмутського району,село Іванівське, де і загинув захищаючи Україну 11.05.2023.р. Пам ять  про нашого  земляка,який віддав своє життя за мирне неба над Україною  навіки  житиме в наших серцях.

 

Павлючок Богдан Степанович

Павлючок Богдан Степанович народився 7 березня 1987 року.У 1993 році пішов до першого класу Чорнотисянської ЗСО  І-ІІІ ступенів. Ріс   спокійним,врівноваженим допитливим хлопчиком .У 2004 році закінчив школу.Післі закінчення школи вступив до Чорноострівського аграрного ліцею Хмельницької області.Закічив із спеціальністю водій- механізатор. Призвали до армії весною 2006 року .Прослужив один рік у військовій частині А34-20 механік- водій СВУ першої ЗРБ.Після  служби в армії працював робітником у лісовій галузі та декілька літ вівчарив.Дуже любив своє село,гори,ліси.На початку повномасштабного вторгнення  російської федерації захищав Україну у військовій частині А4241.Загинув 29 серпня 2022 року.

 

Спасюк Дмитро Васильович

Спасюк Дмитро Васильович народився 22.12.1996р. в с.Чорна Тиса Рахівського р-ну.

Закінчив Чорнотисянську ЗОШ І-ІІІст. , під час навчання відвідував гуртки теслярства та музичну школу.

В 2013р поступив в Надвірнянське професійно-технічне училище, де здобував фах столяра, тесляра.

Після закінчення училища, пішов до лав ЗСУ, де з 2017 по 2020 проходив службу за контрактом в 17 окремій танковій бригаді (м.Кривий ріг).

Був командиром відділення та екіпажу танку. Неодноразово приймав участь в боях в зоні АТО/ООС, зокрема в Луганській області.

Відзначений нагрудними знаками “за участь в бойових діях”. В 2018 році приймав участь в параді на День Незалежності.

По завершенню служби він повернувся додому, мріяв вступити в морський університет. Тому заради мрії поїхав на заробітки в Європу.

Але після повномасштабного вторгнення росії, повернувся в Україну та пішов добровольцем щоб захищати незалежність України. Мобілізований в 128-му окрему гірсько-штурмову бригаду,

зенітно-ракетний девізіон. Став командиром зенітної установки “Стріла-10”, приймав участь в боях зокрема в Запорізькій та Херсонській областях.

07.10.2022р. в Херсонській області отримав бойове завдання, з якого нажаль не повернувся.

 

Капчук Василь Михайлович

Капчук Василь Михайлович народився 10 квітня 1991року в селі Чорна Тиса, Рахівського району. У 1997 році пішов до 1- го класу Чорнотисянської ЗСШ І-ІІІ ст. Закінчив школу у 2008 році . Після закінчення школи почав працювати у лісовому господарстві та їздив закордон.У 2015 році одружився з Капчук Оленою  Василівною ,жив у місті Рахові. Цього ж року  народилася донечка Ганна.У 2022 році  народився синочок Юрій. Був хорошим батьком,привітним добрим другом і співрозмовником. На початку повномасштабного вторгнення російського агресора захищав Україну у військовій частині 4010 .Зі слів його побратимів “Васю  знали всі на передку .Був безвідмовним , завжди можна на нього покластися ,мужній, безстрашний. Загинув 12 вересня 2022 році в Донецькій області під смт .Майорським. Справжній Воїн ,любив свою країну, захищав державу , родину , сім’ю.

 

Дердюк Юрій Васильович

Дердюк Юрій Васильович народився 29 січня 1977 року у селі Чорна Тиса.

Навчався у Чорнотисянській школі з 1983 по 1994 рік.  Виявляв інтерес до точних наук, відвідував математичний гурток. У навчальному закладі захопився фотографуванням і став учасником фотогуртка.

По закінченню школи здобував професійну освіту у Червоненському вищому професійному училищі за спеціальністю автослюсар.

З 1995 по 1997 рік проходив строкову службу у Військово-морських силах Збройних сил України на флагмані ВМС «Гетьман Сагайдачний». Під час служби побував майже на всіх континентах.

У 1997 році матрос повернувся у рідне село,  працював лісорубом у Ясінянському ЛМГ, у приватних підприємців. Був «майстром на всі руки», завжди  надавав  допомогу всім, хто звертався за підтримкою.

З початком мобілізації внаслідок повномасштабного вторгнення російських окупантів на територію України Юрій був призваний на військову службу 4 квітня 2022 року. Спочатку служив у роті охорони Рахівського РТЦК та СП, згодом командирований до військової частини А4117. У складі 51 батальйону солдат Юрій Дердюк, позивний «Плай»,  з 26.11 2022 по 31.01. 2023 був  учасником бойових дій у Куп’янському районі Харківської області (с.Красне Перше). З 31.01 2023 по 11.02 2023 вів боротьбу з ворогом у Бахмутському районі Донецької області (с. Іванівське). З березня 2023 року продовжує службу як стрілець-санітар 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 2 механізованої роти механізованого батальйону військової частини А1302 (відома за назвою «Холодний Яр»)

Загинув у бою за м. Бахмут Донецької області 18 березня 2023 року.

 

Гаврилюк Дмитро Іванович-позивний «Говерла»

Народився 6 листопада 1992 року у селі Лазещина. Зростав у дружній родині. Під час навчання у Лазещинській ЗОШ І-ІІІ ст. проявив себе зразковим учнем, добропорядним товаришем, вихованим і надійним другом.

У 2010 році закінчив школу і вступив на навчання у Тячівський ліцей, який закінчив із відзнакою за спеціальністю «кухаря».

А далі – ЗСУ!

Дмитро прибув для проходження служби у 7 навчальну самохідну артилерійську батарею військової частини А0473. Ця частина дислокувалася у смт Дівички-1 Переяслав-Хмельницького району, Київської області.

28 травня 2011 року прийняв присягу і став вірним захисником Батьківщини.

Упродовж 4 місяців вивчав військову справу, вчився долати певні фізичні труднощі, звикав до умов служби. Здобувши необхідні знання та навички воїна, став солдатом артилерійських установок, командиром бойової машини.  Зі слів батьків: «Любив ремонтувати машини, установки…». Це стало улюбленим заняттям Дмитра під час військових буднів. Та і в цілому він любив водійську справу, кермо, бути керманичем. Строкову службу проходив у м. Бердичів.

Армійська служба складна і важка, та Дмитро ніс її гідно, отримавши військове звання «сержант».

Лютий 2022 року змінив долі багатьох українців.  19 березня 2022 року Дмитро був призваний до лав ЗСУ. Зарахований до військової частини А2618. Сержант-інструктор відділення організації навчального процесу школи самохідної артилерії, вміло ділився знаннями на Яворівському полігоні Львівської області.

4 березня 2023 року Дмитра направили у м.Бахмут Донецької області.

5 березня сержанту Дмитру Івановичу Гаврилюку було присвоєно військове звання «старший сержант».

27 квітня 2023 року телефонував батькам. Ця розмова була останньою.

27 квітня 2023 року Гаврилюк Дмитро Іванович загинув під час виконання бойового завдання. Внаслідок мінометно-артилерійського обстрілу отримав поранення та загинув під час евакуації.

Дмитро залишився назавжди вірним військовій присязі, адже, беручи участь в обороні нашої Батьківщни, захищаючи кожного, віддав найцінніше – власне життя.

 

Петрюк Дмитро Степанович

Петрюк Дмитро Степанович народився 9 листопада 1984 року, проживав в селі Лазещина Ясінянської територіальної громади. 27 лютого 2022 року добровільно вступив до лав територіальної оборони. Протягом цього часу Дмитро мужньо захищав незалежність та територіальну цілісність нашої держави та був вірний військовій присязі.

24 квітня 2023 року у місті Бахмут Донецької області наш Герой загинув в результаті мінометного обстрілу, отримавши поранення несумісні з життям.

 

Бойчук Василь Миколайович

Народився 07.01.1986 року в с. Лазещина.

З 1992 р. по 2003 р. навчався у Лазещинській ЗОШ І-ІІІ ступенів.

З початком повномасштабного вторгнення російської федерації добровільно вступив 02 березня 2022 року до лав ЗСУ. Військові навчання проходив на Яворівському полігоні Львівської області. Був зарахований у 5 взвод 1 роти військової частини А1556  128 гірсько-штурмової бригади.

На передову потрапив у Запорізьку область.

У липні був поранений осколком в стегнову частину тіла під час ракетного обстрілу. Від довготривалого стаціонарного лікування відмовився через бажання повернутись на поле бою до своїх побратимів, які продовжували наступальні бої проти ворога. Пізніше його підрозділ був передислокований на Херсонщину.

Останній раз вийшов на зв’язок 11 вересня 2022 р. та вже 14 вересня 2022 р. рідним прийшла звістка про те, що Василь вважається зниклим безвісти.

Бойчук Василь загинув під час нічної наступальної операції на теренах Херсонщини.

Оскільки важкі бойові дії тривали на цій ділянці фронту ще дуже довго, то знайти та ідентифікувати тіло загиблого героя змогли аж у жовтні.

Тіло загиблого героя повернули додому в неділю 16 жовтня 2022р.

Поховали героя 17 жовтня 2022 року на  місцевому  кладовищі села Лазещина.

 

Васильчук Іван Антонович

Народився 17 березня 1987 року.

З 1993 р. по 2004 р. навчався у Лазещинській школі . Здобувши загальну середню освіту, продовжив навчання  в Чорноострівському професійному аграрному ліцеї Хмельницькій області, де освоїв професію механіка-тракториста.  Після навчання свої знання і вміння він вирішив випробувати в рядах Української армії, підписавши контракт зі Збройними Силами України у 2006 році. Після закінчення трьохрічного контракту повернувся додому.

01.12.2007 року нагороджений грамотою командира військової частини А2483 «За досягнуті успіхи в бойовій та гуманітарній підготовці, зразкову військову дисципліну, старанність і сумлінне виконання службових обов’язків та з нагоди 3-ї річниці з Дня створення частини».

Коли розпочалася російсько-українська війна, Івана знову покликали на військову службу. А в 2015 році відправили на схід боронити Україну від російського ворога, де перебував на посаді водія БМП і навідника ракетних установок. Додому повернувся  в 2016 році.

А потім було 24 лютого 2022 року. Шок, злість, лють. Іван  Антонович вдруге мобілізований  26.03.2022 року та відправлений у військову частину м. Мукачево,  де раніше проходив військову підготовку в артилерійських підрозділах і до 15 травня перебував на навчанні, а після був відправлений у гарячі точки бойових дій в Донецьку область, де довелося вести запеклі бої в окопах піхотних підрозділів.

Востаннє спілкувався з рідними в недільний ранок 29 травня 2022 р. і  цього ж дня, за інформацією командування військової частини, загинув унаслідок отриманих поранень під час ворожого авіаційного удару по населеному пункті Яковлівка Донецької області.

 

Тіхоміров Микола Сергійович

Тіхоміров Микола Сергійович народився 30 жовтня 1986 року та проживав в селі Капустяни Вінницької області, однак є уродженцем села Лазещина Ясінянської територіальної громади, де багато років тут проживав.

11 липня 2023 року обірвалося молоде життя військовослужбовця біля населеного пункту Первомайське Донецької області.

Наш Герой мужньо стояв на захисті Батьківщини та був вірний військовій присязі до останнього подиху.

 

Тулайдан Павло Васильович

Тулайдан Павло Васильович народився 08 липня 1999 року в селі Лазещина Ясінянської територіальної громади. Навчався у Лазещинській ЗОШ І-ІІІ ступенів, був активним учнем та учасником шкільного самоврядування.

Павло закінчив Національну академію Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, яку закінчив з відзнакою.

У 2018 році Павло став призером Чемпіонату України з боксу серед молоді та отримав звання кандидата у майстри спорту.

Після завершення служби молодого офіцера направили на проходження служби у 101 окремій бригаді охорони Генерального штабу України.

26 липня 2016 року був призваний на військову службу та мужньо захищав нашу країну від московського ворога.

Наш Герой був вірний військовій присязі, однак кривава війна забрала молоде життя військовослужбовця 08 серпня 2023 року.

Посмертно йому присвоєно звання майора, а також вручено відзнаку від ГУР України.

 

Лофердюк Богдан Богданович

Народився  1 лютого  1977 року у селі  Лазещина.

З 1983 по 1994 роки навчався у Лазещинській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Після закінчення школи був призваний до лав збройних сил України та проходив службу у місті Севастополь.

Після служби працював в лісокомбінаті.  Був одружений і від шлюбу в нього залишився син Богдан, якого він завжди підтримував і сильно любив.

Усе своє коротке життя пропрацював на будівництві як в Україні, так і за кордоном.

На початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, поруч із побратимами став на захист українських земель.

З 5 березня по 1 жовтня 2022 року перебував у складі І роти 101 батальйону Тероборони. Під час одного виїзду був травмований і направлений у лікарню до Львова на операцію. Після місяця реабілітації не зважаючи ні на що, повернувся назад на службу до своїх побратимів.

В ніч на 1 жовтня 2022 року перебуваючи на посту він помер не від ворожої кулі чи снаряду, його настигла власна смерть.

 

Копилюк Юрій Ярославович

Копилюк Юрій Ярославович народився 10 квітня 1981року, в смт. Ясіня. Ходив до школи в с.Кваси  до 5-го класу. З шостого класу переїхав в Естонію. В 1993 переїхав знову в Україну, у своє рідне село, де і закінчив навчання.

В 1999 році  був призваний на строкову службу до лав Збройних сил України у Дніпропетровську обл., м.Кривий Ріг, саперні війська.

У 2014-2015 р.р. служив і захищав в Донецьку Летовище, отримав грамоту Героя АТО, під час бойових дій  отримав два поранення.

Після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році  добровільно вступив до ТРО, 69- го батальйону ЗСУ.

Під час бойових дій під Бахмутом отримав осколкові поранення. У зв’язку з пораненням був відравлений на лікування додому. (комісований). В цей період він одружився й у них народився син Іванко.

Від наслідків отриманих під час поранення помер 05 лютого 2023 року у Рахівській районній лікарні. Похований в с. Кваси з усіма почестями Героя України.

 

Андращук Михайло Михайлович

Андращук Михайло Михайлович народився 27 вересня 1995 року в с. Кваси ,в урочищі Васкул.  У 2002 році став учнем першого класу  Квасівської ЗОШ І-ІІІ ступенів. У школі навчався добре. Був старанним і відповідальним учнем, активним учасником шкільного життя та шкільної самодіяльності.

У 2013році, після закінчення школи, вступив до вищого професійного училища   у Хмельницькій області де навчався з 2013-2014 року.

Після закінчення коледжу  працював у ресторації « Бокораш». Серед колег по роботі користувався авторитетом, отримував схвальні відгуки відвідувачів ресторану. Мріяв продовжити навчання, щоб стати фахівцем ресторанної справи. Для цього переїхав у столицю, вдосконалювати свою професійну майстерність. Так склалася доля, що Михайло працював на  новій пошті у Києві, там і зустрів своє кохання, Катерину Моржавську, мріяв створити сім’ю, виростити дітей.

03.06.2017 року Михайла призвали на службу в Українську армію. Проходив військову службу в м. Києві  до 16 жовтня 2018 року.

У березні 2019 року Київським районним військкоматом був прийнятий доброволецем на війну.

За хорошу службу на захисті нашої держави був нагороджений заохочувальною відзнакою ГУР МО України медаллю « Україна понад усе»  13.10.2022р, №2245.

16.12.2023 року перейшов до лав ЗСУ №4722, де був командиром 1 розвідувального відділення- командиром машини 2 розвідувальної роти військової чстини №4722.

15.08.2023 року при виконні бойового завдання на Запорізькому напрямку у с.Роботинне його життя обірвалося.

Ми всі запм’ятаємо Михайлика, як Героя України, і маємо надію, що кожен Українець ніколи не забуде ціну нашої свободи!

Пам’ять про наших героїв має жити в наших серцях назавжди!!!

       

 

 

 

 

 

                                         Клочуряк Дмитро Іванович
                                                       (Робокоп)
Сержант військової частини А7014 Збройних Сил України народився у селі Чорна Тиса 25.10.1977 року
Навчався в Чорнотисянській ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Навесні 1996 р. був призваний на військову службу до лав української армії в м. Полтава. Після демобілізації проживав і працював у своєму рідному селі.

Під час повномасштабного вторгнення був мобілізований до лав ЗСУ, де проходив службу у званні сержанта на посаді командира відділення військової частини А 7014. Під час дислокації проходив службу в Донецькій та Харківській областях. Неодноразово був на нульових позиціях та гідно виконував військові обов’язки.
Помер Дмитро 19 лютого 2024 року  внаслідок серцево-судинної недостатності у селі Андріївка Краматорського р-ну, Донецької області.

 

 

 

 

 

 

                                        Ткачук Андрій Юрійович

Народився 12.12.1993 року в мальовничому селі Кваси, у багатодітній сім’ї в урочищі Глоди.
У 2001році став учнем першого класу Квасівської  ЗОШ І-ІІІ ст.. У школі навчався посередньо.

Був спокійним і хорошим учнем, любив спорт.
У 2012 році ,закінчив навчальний заклад.
Вчинив як справжній герой, добровільно пішов аби захищати свій народ, свою рідну землю 01.07.2022 рік
Пройшовши навчання потрапив до військової частини А4267, 10-оі окремої гірської штурмовоі бригади . Був направлений на у 109-б Бахмутський напрямок.
25 січня 2024 року Андрій загинув під час виконання бойового завдання. Віддавши своє життя за свободу та територіальну цілість України. Пишається ним ціла родина
Ми всі будемо пам’ятати  Андрія, як Героя України, і маємо надію, що кожен Українець ніколи не забуде ціну нашої свободи!

 

 

 

 

 

 

                      Мільчевич Іван Іванович – позивний «Вареник»

Народився 21 жовтня 1974 року в селищі Ясіня, Рахівського району, Закарпатської області в сім’ї робітників.
Батько, Мільчевич Іван Степанович, працював водієм в Ясінянському ТОРП (колишній УРС), мати, Мільчевич Маргарета Дмитрівна — бухгалтером.

Оскільки обоє були з багатодітних сімей, відразу почали будувати своє, хоч і невелике, але власне, житло. Іван був першою дитиною і першим онуком для родини, тож отримав всю любов батьків, дідуся, бабусі, тіток та дядьків. Згодом у сім’ї народилися молодші діти — сестра Сільвія та брат Олександр, про яких він постійно піклувався —допомагав виконувати домашні завдання, батькам допомагав в домашніх справах та по господарству. Батьки виховували дітей, дотримуючись християнських моральних цінностей.

Навчався в Ясінянському ЗЗСО І-ІІ ступенів (на той час Кевелівська восьмирічна школа) з 1981 року по 1989 рік. Після закінчення школи, продовжив навчання в Закарпатському машино-будівному технікумі . Вчився на курсі «Цивільна інженерія» за спеціальністю «Виробництво повітряних суден» та здобув кваліфікацію «Технік-технолог».

Строкову військову службу проходив в Кам’янець-Подільську та на Київщині сапером.
Після повернення додому понад 25 років пропрацював в ВАТ «Закарпаттяобленерго» (Ясінянському та Рахівському РЕСі) за спеціальністю “Електромонтер”.
Неодружений, дітей також немає.

В листопаді 2022 року вступив до лав ЗСУ. Перебував на Бахмутському та, пізніше, на Запорізькому напрямку. Під час перебування в зоні активних бойових в районі Бахмута, після тяжкої хвороби (інсульт), 13 лютого  2023 року, померла його мати.
В липні 2023 року отримав поранення, виконуючи бойове завдання, мав контузію. В зв’язку з цим отримав відпустку для реабілітації, яку провів вдома з рідними.
Телефонуючи додому рідним, завжди говорив, що у нього все добре, щоб ніхто не хвилювався.
Останній раз на зв’язок вийшов 13 грудня.

Загинув  15 грудня 2023 року в с.Кам’янське Запоріжської області внаслідок підриву на невідомому вибуховому пристрої.
Він завжди був простою, працьовитою людиною.

Дуже любив та цінував своїх рідних. Повністю віддавався тій справі, якою займався — чи то робота в РЕСі чи виконання бойового завдання.

 

 

 

 

 

 

                                                   Бузак Ярослав Іванович

 Народився 25 вересня 1980 року та проживав в селищі Ясіня Ясінянської територіальної громади , у  багатодітній сімʼї ,де змалку привчали до праці ,поваги до старших.

Закінчив Ясінянський ЗЗСО I-III ст.№1   у 1999 році.
Під час навчання у школі проявив інтерес до музики,фізичної культури, а особливо до трудового навчання.
Часто  бував у шкільній майстерні, улюбленим вчителем був Баламут В.І.
Славік-так називали його друзі,був веселий,життєрадісний!
Користувався авторитетом,мав підтримку серед однокласників.
Під час навчання у школі високих успіхів не здобув, але став Патріотом! Віддав своє життя за нас,за Україну!!!

 

14 червня до  Ясінянської громади надійшла сумна звістка про загибель колишнього механіка водія 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу механізованої роти військової частини А0342 Збройних Сил України , який вважався безвісти зниклим від січня 2023 року.

Від початку повномасштабного вторгнення російського агресора на територію України з 28 лютого 2022 року Ярослав мужнього стояв на захисті Батьківщини, виконуючи військовий обов’язок. Від січня 2023 року наш захисник офіційно увійшов до переліку Захисників, які зникли безвісти.

За результатами проведення ДНК 11 червня 2024 рокубуло ідентифіковано та встановлено, що Бузак Ярослав Іванович загинув 30 січня 2023 року під час стрілецького бою зі збройними силами російської федерації поблизу села Іванівське, Бахмутського району, Донецької області.

Шушман Іван Миколайович

Шушман Іван Миколайович (17 серпня 1970 — 12 жовтня 2024) — воїн Збройних Сил України, який героїчно загинув, захищаючи незалежність та суверенітет України.

Народився 17 серпня 1970 року в селі Кваси Ясінянської територіальної громади Закарпатської області. З раннього дитинства Іван зростав у мальовничих Карпатах, де формувався його характер — сильний, рішучий, наповнений любов’ю до рідного краю.

Після повномасштабного вторгнення Росії на територію України, Іван Миколайович, незважаючи на свій вік, став до лав захисників Батьківщини. Він служив солдатом-навідником 1 танкового взводу 3 танкової роти танкового батальйону військової частини А7028. Віддано виконуючи військовий обов’язок, він завжди був на передовій боротьби за свободу українського народу.

10 жовтня 2024 року під час запеклих бойових дій у Донецькій області Іван Миколайович отримав множинні осколкові поранення. Лікарі зробили все можливе, щоб врятувати його життя, але, на жаль, 12 жовтня 2024 року він помер у медичному закладі від отриманих поранень.

17 жовтня 2024 року громада з великим сумом та почестями провела Героя в останню путь. Іван Миколайович був похований на місцевому кладовищі рідного села Кваси.

Його смерть стала великою втратою для всієї громади. Він був не лише мужнім воїном, а й людиною з великим серцем, яка завжди дбала про інших. Шушман Іван Миколайович залишиться в пам’яті земляків як приклад незламності, героїзму та вірності військовій присязі.

Тулайдан Юрій Юрійович

Народився 1 травня 1977 року в с. Лазещина, 417 (урочище Зимір).

З 1983 по 1994 роки навчався в Лазещинській ЗОШ І-ІІІ ступенів. Був розумним та дружелюбним хлопцем. Завжди був готовий прийти на допомогу.

На початку повномасштабного вторгнення росії в Україну пішов  добровольцем захищати свою Батьківщину. Тулайдан Юрій Юрійович був солдатом, радіотелефоністом радіостанції взводу зв’язку понтонно-мостового батальйону військової частини А7147 Збройних Сил України.

За час проходження своєї служби Юрій зарекомендував себе з позитивної сторони, за своїм фаховим рівнем підготовки добре виконував всі функціональні обов’язки в повному обсязі. Почав писати вірші. За старанне виконання роботи був призначений тимчасово виконуючим обов’язки командира взводу зв’язку.

Однак, внаслідок ракетного обстрілу московським ворогом міста Полтава 3 вересня 2024 року обірвалося життя захисника. Поховали Юрія на місцевому кладовищі с. Лазещина 9 вересня 2024 року.

Тулайдан Іван Ількович

Тулайдан Іван Ількович народився 6 грудня 1976 року та проживав у селищі Ясіня Ясінянської територіальної громади. Змалку вирізнявся працелюбністю, щирістю та добрим серцем, користувався повагою серед односельців і друзів.

З початком повномасштабної війни став на захист України. Ніс службу в лавах Збройних Сил України на посаді старшого сержанта, стрільця-оператора 1-го механізованого взводу 8-ї механізованої роти 3-го механізованого батальйону військової частини А4447. Вірний присязі та військовому обов’язку, він мужньо виконував бойові завдання, демонструючи стійкість і відвагу.

11 вересня 2024 року Іван Ількович героїчно загинув під час виконання бойових завдань у Донецькій області. Його життя обірвала жорстока війна, проте пам’ять про відданість і жертовність назавжди залишиться у серцях рідних та земляків.

22 вересня 2024 року у Ясінянській територіальній громаді відбулась церемонія прощання із загиблим Героєм – Тулайданом Іваном Ільковичем. Поховали його на місцевому кладовищі.

Пачев Вадим Вікторович

Пачев Вадим Вікторович народився 02 лютого 1995 року та проживав в селі Чорна Тиса Ясінянської територіальної громади.

Вадим був вірний Військовій присязі та мужньо виконував військовий обв’язок, захищаючи Україну від російського ворога, але кривава війна забрала молоде життя захисника. 28 листопада 2024 року Вадим загинув під час виконання військового завдання в районі населеного пункту Костянтинопольське Донецької області.

4 грудня 2024 року у Ясінянській територіальній громаді відбулася церемонія прощання із загиблим Героєм, військовослужбовцем військової частини А4548 Збройних Сил України – Пачев Вадимом Вікторовичем. Поховали героя на місцевомі кладовищі.

Боклажук Микола Михайлович

Боклажук Микола Михайлович народився в селі Кваси 14 грудня 1980 року та проживав у селищі Ясіня з сім’єю.

Після початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України в лютому 2022 року Микола не залишився осторонь. 27 грудня 2022 року його було мобілізовано до лав Збройних Сил України. У військовій частині А4667 йому було довірено обов’язки старшого водія, що вимагало неабиякої витримки, відповідальності та технічних навичок.

Микола виконував свої військові обов’язки з честю, відданістю та мужністю. Його товариші по службі згадують його як надійного друга, доброго наставника та людину, яка завжди підтримувала інших у складних ситуаціях.

На жаль, 14 липня 2023 року, під час виконання бойових завдань, Микола Михайлович зник безвісти. Ця звістка стала важким ударом для його рідних, побратимів та односельчан, які до останнього сподівалися, що він повернеться живим.

За результатами проведених експертиз, було встановлено, що Боклажук Микола Михайлович загинув 14 липня 2023 року, віддавши своє життя у боротьбі із збройними силами російської федерації. Його смерть стала неоціненною втратою для громади, країни та його родини.

Боклажук Микола Михайлович назавжди залишиться у пам’яті як відданий син України, який до останнього подиху виконував свій обов’язок, захищаючи рідну землю від ворога.

Жураківський Юрій Юрійович

Жураківський Юрій Юрійович народився 1 серпня 1983 року та проживав у селищі Ясіня, Закарпатської області . Тут промайнуло його дитинство, юність і доросле життя. Шкільні роки Юрій провів у Ясінянській загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів №2, де здобував перші знання, формував характер і мріяв про майбутнє. Спокійний, працьовитий, щирий — він був добрим сином своєї громади, надійною опорою для близьких і щирим другом для тих, хто його знав.

З часом Юрій прийняв для себе важливе рішення — стати на захист рідної землі у складі Збройних Сил України. Він служив стрільцем-помічником гранатометника механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти військової частини А4921. Сумлінно виконував бойові завдання, залишаючись вірним військовій присязі, проявляв витримку, хоробрість і рішучість у боротьбі з російським агресором.

Життя Юрія трагічно обірвалося 3 березня 2025 року поблизу населеного пункту Надіївка Покровського району Донецької області під час виконання бойового завдання.

Життєвий шлях Юрія — це шлях мужності, гідності й великої любові до Батьківщини. Він поклав найцінніше — власне життя — заради майбутнього України, заради спокою своїх рідних, друзів і всіх, хто живе під мирним небом.      Пекучий біль втрати стискає серце кожного, хто його знав і пам’ятає.

Світла пам’ять Герою. Його ім’я навіки вписане в історію боротьби за незалежність України.

Боклажук Олексій Олексійович

Боклажук Олексій Олексійович народився 2 березня 1974 року та проживав у селищі Ясіня, Закарпатської області. Спокійний, відповідальний, доброзичливий — він завжди був поруч, коли потрібно було допомогти. Його життя — це приклад гідного служіння своїй родині, громаді та країні.

З початком повномасштабної війни Олексій не залишився осторонь. Він став до лав Збройних Сил України, де проходив службу на посаді начальника взводу звʼязку у військовій частині А4548. Вірний Військовій присязі, Олексій гідно виконував свій обов’язок, забезпечуючи надійний зв’язок між підрозділами, брав участь у захисті України від російського агресора.

14 березня 2025 року, за станом здоров’я, був змушений завершити службу. Та навіть звільнившись, залишався солдатом у серці — людиною честі, сили і незламності. Майже два місяці Олексій мужньо боровся з важкою хворобою, яку отримав під час служби. Його серце зупинилося 9 травня 2025 року в лікарні міста Ужгород.

Його відхід — це болюча втрата для всієї Ясінянської громади, для рідних, близьких, побратимів. Та водночас — це яскравий слід у нашій памʼяті. Олексій до останнього був вірний Україні. Боровся — спочатку на фронті, а потім у тиші лікарняної палати.

Світла памʼять і вічна слава сержанту Олексію Боклажуку. Його ім’я навіки вписане в історію нашої боротьби за свободу та незалежність.

Андрухович Іван Михайлович

Андрухович Іван Михайлович народився 11 липня 1993 року в селі Лазещина, Ясінянської територіальної громади Рахівського району Закарпатської області. Зростав у дружній родині, з дитинства був щирим, працьовитим і відповідальним. З повагою ставився до старших, завжди готовий був прийти на допомогу.

З початком повномасштабного вторгнення Росії на територію України Іван не залишився осторонь. У 2022 році був призваний до лав Збройних Сил України по мобілізації. Проходив службу у військовій частині А5044 на посаді водія-електрика польової лазні взводу забезпечення.

З гідністю і честю виконував поставлені бойові завдання, залишаючись вірним присязі та українському народові. Був щирим побратимом, відданим товаришем, на якого завжди можна було покластися.

На жаль, 5 червня 2025 року, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Нижня Сироватка Сумського району Сумської області, молодший сержант Андрухович Іван Михайлович загинув.

Світла пам’ять про Героя назавжди залишиться в серцях рідних, побратимів і вдячних земляків.

Він віддав найдорожче — своє життя — заради майбутнього України, її свободи та незалежності.

Попадич Андрій Юрійович

Попадич Андрій Юрійович народився 13 грудня 1993 року в селі Лазещина Ясінянської територіальної громади Закарпатської області. Виростав у мальовничому карпатському краї, змалку був щирим, працьовитим і добрим хлопцем, якого поважали за щирість, відповідальність і готовність допомогти ближньому. Освіту здобував у Лазещинській ЗОШ І-ІІІ ступенів.

27 лютого 2022 року, у складний час для України, Андрій став до лав Збройних Сил України. Проходив службу у військовій частині А1778 на посаді оператора відділення протитанкових ракетних комплексів взводу протитанкових ракетних комплексів проти вогневої підтримки.

Гідно виконував військовий обов’язок, демонструючи стійкість, рішучість та вірність присязі. Разом зі своїми побратимами захищав рідну землю від російського агресора, брав участь у бойових діях, зокрема в районі Волноваського напрямку.

10 травня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Вільне Поле Волноваського району Донецької області Андрій зазнав важкого поранення внаслідок ворожого вогневого ураження. Його було госпіталізовано, однак, попри зусилля лікарів, 9 липня 2025 року серце захисника зупинилося.

Андрій відійшов у вічність як справжній Герой, залишивши по собі світлу пам’ять, щирі спогади рідних і глибоку шану всієї громади.

Його життя — приклад самопожертви, відваги та вірності Україні.

Світла пам’ять про Андрія назавжди залишиться у серцях рідних, друзів, побратимів та земляків.

Мельничук Юрій Іванович

Мельничук Юрій Іванович народився 11 травня 1969 року. Все своє життя проживав у селі Кваси Ясінянської територіальної громади. Вирізнявся доброзичливістю, порядністю та щирістю у спілкуванні з людьми, користувався повагою серед односельців.

Проходив військову службу у лавах Збройних Сил України. Служив водієм 1 відділення 1 взводу 9 роти 3 механізованого батальйону військової частини А4773, мав військове звання старший солдат. Відзначався сумлінністю, мужністю та готовністю виконувати поставлені завдання.

З червня 2024 року Юрій Іванович вважався зниклим безвісти. У результаті проведення експертизи ДНК було встановлено, що він героїчно загинув 26 червня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Прогрес Покровського району Донецької області. Світла пам’ять мужньому воїну, який віддав своє життя за незалежність  і свободу України.

Андращук Василь Михайлович

Андращук Василь Михайлович народився 10 січня 1988 року та все життя проживав у селищі Ясіня. З дитинства його вирізняли спокійна вдача, доброта, відповідальність і готовність допомогти іншим. Він ріс у краї, серед працьовитих і сильних духом людей  — ці риси Василь проніс через усе своє життя.

Коли Україна зіткнулася із повномасштабною агресією, Василь не залишився осторонь. Він став до лав Збройних Сил України, проходячи службу на одній із найбільш складних і небезпечних ділянок — у батальйоні радіаційного, хімічного та біологічного захисту військової частини А0563. Обіймаючи посаду старшого вогнеметника 2 відділення вогнеметного взводу, він сумлінно виконував поставлені завдання, завжди діяв рішуче й чесно, демонструючи відвагу та високу відповідальність перед своїм народом.

08 вересня 2025 року під час проходження військової служби обірвалося молоде життя Василя Андращука.

Пам’ять про Василя Михайловича назавжди залишиться у серцях тих, хто його знав. Його відвага, його служіння та його готовність стояти за свободу рідної землі будуть жити у вдячності поколінь.

Вічна пам’ять Герою! Вічна слава! Вічна шана!

Ігнатко Іван Іванович

Іван Ігнатко народився 21 січня 1977 року в селищі Ясіня Рахівського району Закарпатської області. Тут він закінчив середню школу та був призваний районним військкоматом на службу в армії, яку проходив у місті Київ. Після повернення додому Іван одружився, у шлюбі народилися донька Ірина та син Іван. У грудні 2000 року сім’я переїхала на постійне проживання у село Сабатинівка Кіровоградської області.

Своє трудове життя Іван присвятив різним професіям: у 2001–2002 роках працював у пожежній частині місцевого колгоспу, потім – кочегаром у дитячому садочку, а з 2009 до 2022 року – на цегляному заводі в місті Житомир. Він був сумлінним працівником, відповідальним чоловіком і батьком, завжди піклувався про родину.

У жовтні 2022 року Іван Ігнатко був призваний по мобілізації на захист України. Він служив у складі 2 інженерного відділення 2 інженерного взводу 2 інженерної роти військової частини А4761 Збройних Сил України, чесно й віддано виконуючи військовий обов’язок та залишаючись вірним військовій присязі.

24 жовтня 2025 року поблизу н.п. Лиман Краматорського району Донецької області Іван мужньо загинув під час виконання бойового завдання внаслідок влучання російського FPV-дрона. Його життя обірвала війна, але пам’ять про нього назавжди залишиться в серцях рідних, друзів і всіх, хто його знав.

Іван Ігнатко був прикладом мужності, відданості та справжнього патріотизму. Він віддав життя за мир і свободу України, за майбутнє своїх дітей та всіх громадян країни.

Вічна пам’ять Герою! Вічна слава!