Сторінка пам’яті

Файбиш Віктор Вікторович – позивний «Базука»

Старший солдат 80 окремої десантно-штурмової бригади військової частини А0284. Віктор народився у смт Ясіня Закарпатської області. З дитинства мріяв служити в  армії. Закінчив місцеву Ясінянську школу №1. Працював за кордоном у вільний час займався спортом. Під час повномасштабного вторгнення проходив військову службу в 80-Ї окремій десатно-штурмовій бригаді. «Зарекомендував себе мужнім, сміливим солдатом, вірним товаришем, розумною і чуйною людиною. Залишив про себе спогади як про справжнього патріота України, відповідального солдата, шанованого односельцями та громадянина та люблячого сина.  Старший солдат Файбиш посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Поховали військовослужбовця у рідному селищі Ясіня на Закарпатті.

 

Андріюк Михайло Петрович – позивний «Джус»

Народився 26.10.1969 року у селищі Ясіня. З першого по восьмий клас ходив у Ясінянську школу №1. Після закінчення 8-го класу навчався в  Одеському коледжі Львівської області, де здобув спеціальність «водій широкого профілю». У коледжі проявляв лідерські якості і був старостою групи. Військову службу проходив три роки у Мурманській області в морській піхоті. До строкової служби познайомився зі своєю першою дружиною. Після армії вони одружилися. Від цього шлюбу у нього народилося двоє дітей. Нетривалий час проживав у Ясінях, а пізніше переїхав до Кишинева. Так склалося, зо через декілька років розлучився проте зв’язок зі своїми дітьми завжди підтримував. Деякий період працював сезонним робітником за кордоном.

У грудні 2021 року повернувся в Україну. Війна захопила Михайла у рідному селі. 27.02.2022 року прийняв рішення вступити добровольцем до лав ЗСУ. Військову допідготовку проходив у Київській області. Після навчань брав участь у боях під Серевердонецьком, де отримав контузію та перебував на лікуванні в Києві.

Після лікування знову повернувся до бойових дій під Донецьком, де вдруге отримав контузію в одному із котлів. Лікування було короткотривалим, тож вкотре повернувся на позиції у свій підрозділ.

Вже у розпал війни 10 листопада 2022 року, одружився вдруге. З дружиною були знайомі ще з літа 2021 року. Вона підтримувала Михайла та навідувала під час лікування.

У грудні 2022 року сержант Андріюк Михайло Петрович у складі свого підрозділу виконував бойове завдання у місті Краматорськ на посаді командира бойової машини командира 3 штурмового відділення 2 штурмового взводу 6 штурмової роти 2 штурмового батальйону.

До Дня сержанта Збройних Сил України 18 листопада 2022 року нагороджений грамотою командира військової частини А4010 «За сумлінне виконання службових обов’язків, розумну ініціативу, незламність духу, виявлення у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України».

Загинув виконуючи військовий обов’язок 16.02.2023 року біля с. Іванівське Донецької області, коли після штурму ворожих позицій  проводив евакуацію поранених та отримав смертельне кульове поранення.

Поховано Андріюка Михайла 24 лютого 2023 року в смт Ясіня, символічно з різницею початку повномасштабного вторгнення.

 

Липитчук Ігор Васильович

Народився 6 серпня 1986 році в селі Лазещина в 2003 році закінчив середню школу в Ясінянському ЗЗСО І-ІІІ ст. №1. З 2007 по 2008 служив по строковій службі в  армії. В січні 2015 року був мобілізований в АТО. Проходив службу в 25 окремій повітряній бригаді в смт. Гвардійське Дніпропетровської області. 26 червня 2015 року одружився. В квітні 2016 року демобілізувався та працював у державному підприємстві  Ясінянського ЛСМГ. В грудні 2017 року встановили діагноз онкологія. 18 жовтня 2018 року народився син. 08 жовтня 2019 року Липитчук Ігор помирає після 16-ти місяців боротьби з хворобою.

 

Телічук Михайло Романович – позивинй «Чайка»

Лейтенант Позивний “ЧАЙКА” Телічук Михайло Романович  Народився 26.09.2002 року в селі Лазещина.

З 2008 року навчався в Плитовацькій початковій школі до 2012 року, потім перевівся в Ясінянську ЗОШ 1-3 ступенів в якій навчався до 2017-го року.

Після закінчення 9-го класу, поступив в Прикарпатський військово спортивний ліцей, який знаходиться в місті Надвірна , в якому провчився 2 роки. Після чого поступив у вищий військовий заклад в Національну академію сухопутних військ імені Гетьмана Петрі Сагайдачного в місті Львів.

На омріяну професію танкіста.

Під час навчання брав участь у підготовці і військовому параді до 30-річчя Незалежності України і був нагороджений медаллю .

Під час повномасштабного вторгнення в Україну,  брав участь у боях і захисті  за місто Бучу та Ірпінь.

Бої проходили з 24.02.2022 року по 05.04.2022 року.

07.04.2022 року був нагороджений відзнакою ” За Взірцевість У Військовій Службі” в Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного в місті Львів

Потім його служба проходила на полігоні Яворівський військовий полігон.

23.02.2023 року закінчив навчання в Національній академії сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного і був розподілений в 33 Окрему Механізовану Бригаду міста Ужгород. Після тривалих навчань на полігоні, він був направлений на визволення від російської агресії до міста Запоріжжя на напрямок Оріхів. Він мужньо захищав території своєї рідної землі.

08.06.2023 року о 09:45 прийшла сумна звістка від побратима про те , що Лейтенант ЧАЙКА загинув. Герой України посмертно! У Михайла Телічука залишились мати та двоє братів.

Воїн залишився назавжди у їх серцях і навіки оберігає свою сім’ю на небесах.

 

Костик Андрій Іванович – Воїн «Атос»

Костик Андрій народився в нашому рідному селищі 12 грудня 1990р. В 1997 році переступивши поріг свого класу, Ясінянської школи № 2. Йому все хотілося спробувати, записувався у всі гуртки в школі та за її межами.

Цікавився історією, багато читав літератури. І навіть серед вчителів зумів знайти «друзів». Не боявся ніколи говорити те, що думає, відстоювати свою точку зору. Як сказали пізніше його побратими: «Мав загострене почуття справедливості». Завжди любив правду, вмів визнавати і працювати над власними помилками.  Також брав активну участь у шкільних заходах: КВК,  спортивні змагання, вистави, шкільні дискотеки.

У 2008 році Андрій закінчив Ясінянську школу № 2. Після школи рік провчився у Тячівському професійному ліцеї. А в 2009 році вступив до Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича, спеціальність «Здоров’я людини». Знайшовши найкращих викладачів-тренерів, став професійним масажистом і працював у санаторії «Гірська Тиса» у селі Кваси.

Коли почалася повномасштабна війна, Андрій з перших днів приєднався до лав війська, хоча до цього не мав жодного досвіду. Служив у 128-й окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді. Майже пів року перебував на нульовій позиції під Запоріжжям, де став командиром відділення. Ця позиція щоденно обстрілювалася з різного виду зброї. Та вони з побратимами не поступилися ні на метр ворогові.

31-річний командир відділення Андрій Костик, позивний Атос, загинув 29 серпня 2022 року у перший день контрнаступу на Херсонську область. Підрозділ, у складі якого він був, виконав бойове завдання в районі населених пунктів Нововознесенське та Миролюбівки і пройшов лінію оборони ворога. Андрій надав допомогу пораненому командиру. Потім разом з Доком готував до евакуації іншого побратима. Однак ворожий танковий снаряд обірвав їх життя.

​Наш Андрій – доброволець. В армії не служив, але на війні з перших днів, бо інакше не міг. Він казав: «Кожен чоловік може стати солдатом та не кожен солдат може стати воїном…» Андрій зумів стати справжнім Воїном, Героєм України.

 

Кипень Андрій Степанович

Кипень Андрій Степанович народився 12 жовтня 1988 року ріс енергійним веселим хлопчиком, мав багато друзів.  В 1995 році перший раз переступив поріг Ясінянської загальноосвітньої школи № 2. Був активною дитиною, ходив у різні гуртки, гірськолижну школу, різьбярську школу. Дуже цікавився бойовими мистецтвами.

Не цурався ніякої роботи. У 12 років на канікулах пішов заробляти свої перші гроші на полонині. У старших класах працював на будівництві. За зароблені гроші купував подарунки сестричці Ірочці і мамі, які зберігаємо і досі. Був дуже щедрим і безкорисливим хлопцем.

В 2006 році закінчив середню школу. А 30 жовтня пішов на строкову службу в армію. Служив у військах МВС. Служив у спецпідрозділі в автономній республіці Крим. Просив маму щоб написала дозвіл, бо він хоче залишитися надстроковиком у лавах ЗСУ. Але так, як було на той час, гаряча точка – Югославія , мама побоялася за життя сина і не дозволила.

Після демобілізації пішов працювати на приватну пилораму. Їздив декілька разів закордон на заробітки. З 2016 року брав участь в АТО у 128 гірсько-штурмовій бригаді на Донбасі де пройшов 3 ротації по пів року на “нулі”. Мав звання молодшого сержанта, був командиром БМП і заступником командира взводу та попри все це набував навиків сапера.

Звільнившись з АТО продовжив своє мирне життя, і як він казав що ніколи не думав що візьметься знову за зброю. Любив гори і частенько з друзями ходив у гори- відпочивати і заробляти гроші. Працював гірськолижним інструктором на курорті Драгобрат. Гори і спорт це була його стихія.

Ця війна застала Андрія на курорті Драгобрат. Того ж дня він зателефонував у військкомат, а 25 лютого прибув з речами до ТЦК. Просив, щоб його зарахували у свою рідну 128 бригаду, але його попросили допомогти при військкоматі і був зарахований до роти охорони ТЦК де отримав звання сержанта.

1 травня прибув на полігон де був прикомандированим До 650 МБР яка проходила службу на Запорізькому напрямку. Був командиром 2 розвід відділення 3 механізованого батальйону.

Під час війни в листопаді 2022 року здійснилася його мрія , народилася його довгоочікувана донечка Марічка. Розуміючи що його диття кожну мить висить на волосинці він дуже молив Бога і Пресвяту Діву Марію аби він дожив до народження своєї дитинки, пообіцявши що він назве донечку Марія.

Приїжджавши у відпустку в січні написав донечці листа- писав і плакав, плакав і писав. Купив Марічці кулон- дерево життя і коробку на прикраси, листа запечатав скотчем і сказав дружині, що донечка сама має прочитати лист, коли буде вміти читати.

Служив самовіддано не шкодуючи себе і своїх сил. Загинув 2 квітня 2023 року під час виконання бойового завдання від кулі снайпера в Пологівському напрямку с. Новоданилівка.

 

Бровчук Микола Степанович

Бровчук Микола Степанович 14.07.1976-25.09.2023  Командир стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини А 7081, сержант.

Народився 14 липня 1976 року в с. Чорна Тиса в сім‘ї Бровчуків, які виховали 7 дітей: 4 сини та 3 дочки. Микола пішов у перший клас в 1983 році у Чорнотисянську ЗОШ. Закінчив середню школу у 1993 році. Навчався в СПТУ міста Ужгорода, спеціальність «столяр».

1994-1996 років служив у лавах української армії, де отримав звання старшого сержанта. У 1997 р. одружився в с. Кваси, урочище вул. Васкул,номер будинку 699 з Бербеничук Вірою Миколаївною, з якою виховали 2-х дітей, сина Владислава і дочку Владиславу. Старший син одружився   у 2018 році ,  Микола став дідусем. Прожив з дружиною 26 років спільного життя.

Микола працював столяром по будівництві. Цією роботою він прославився по всій Україні, в кожній області є його робота. Він присвятив цій роботі все своє життя.

У березні 2022 року вступив до лав Рахівської ТРО. У кінці квітня його відправили з бригадою у Донецьку область на Попасну. Він був командиром 2 стрілецького віділення 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини А 7081, 101 бригада 69 батальйон, 1 рота. Був у Дніпрі, потім в Чернігові. А потім його відправили в Сумську область м. Ямпіль. 9 місяців він провів там. 15 квітня його відправили в Бахмут і після забрали в Краматорськ. Назад його забрали в Сумську область, м. Глухів. Саме там він залишив пам’ять про себе діткам, дерев’яний будинок та карусель.  Загинув Бровчук Микола 25 серпня 2023 року від мінометного обстрілу в бою з окупантом під час виконання війського обов‘язку у відсічі агресії московського ворога. Герой поклав своє життя за Україну, за її мирне і незалежне майбутнє.

 

Сорохманюк Андрій Миколайович

Сорохманюк Андрій Миколайович народився 21.10.1995 року в селі Чорна Тиса. Зростав допитливим хлопчиком. З 2001- по 2013 роках навчався у Чорнотисянській школі  І-ІІІ ст. Після закінчення школи, з 24.11 2015 року проходив військову службу у Національній гвардії України у Вінницькій області. Після закінчення служби 18.05 .2017 році  три роки працював у правоохоронних органах, де був нагороджений грамотою за за сумлінну працю . Після вторгнення росії мобілізувався захищати нашу державу у спец підрозділ”ОРFOP” 214 батальйон. За період служби отримав звання старшого сержанта  гранатомеччика. 13.22.2022.року за мужність  та відвагу був нагороджений сталевим хрестом. Після цього захищав країну у Донецькій області,Бахмутського району,село Іванівське, де і загинув захищаючи Україну 11.05.2023.р. Пам ять  про нашого  земляка,який віддав своє життя за мирне неба над Україною  навіки  житиме в наших серцях.

 

Павлючок Богдан Степанович

Павлючок Богдан Степанович народився 7 березня 1987 року.У 1993 році пішов до першого класу Чорнотисянської ЗСО  І-ІІІ ступенів. Ріс   спокійним,врівноваженим допитливим хлопчиком .У 2004 році закінчив школу.Післі закінчення школи вступив до Чорноострівського аграрного ліцею Хмельницької області.Закічив із спеціальністю водій- механізатор. Призвали до армії весною 2006 року .Прослужив один рік у військовій частині А34-20 механік- водій СВУ першої ЗРБ.Після  служби в армії працював робітником у лісовій галузі та декілька літ вівчарив.Дуже любив своє село,гори,ліси.На початку повномасштабного вторгнення  російської федерації захищав Україну у військовій частині А4241.Загинув 29 серпня 2022 року.

 

Спасюк Дмитро Васильович

Спасюк Дмитро Васильович народився 22.12.1996р. в с.Чорна Тиса Рахівського р-ну.

Закінчив Чорнотисянську ЗОШ І-ІІІст. , під час навчання відвідував гуртки теслярства та музичну школу.

В 2013р поступив в Надвірнянське професійно-технічне училище, де здобував фах столяра, тесляра.

Після закінчення училища, пішов до лав ЗСУ, де з 2017 по 2020 проходив службу за контрактом в 17 окремій танковій бригаді (м.Кривий ріг).

Був командиром відділення та екіпажу танку. Неодноразово приймав участь в боях в зоні АТО/ООС, зокрема в Луганській області.

Відзначений нагрудними знаками “за участь в бойових діях”. В 2018 році приймав участь в параді на День Незалежності.

По завершенню служби він повернувся додому, мріяв вступити в морський університет. Тому заради мрії поїхав на заробітки в Європу.

Але після повномасштабного вторгнення росії, повернувся в Україну та пішов добровольцем щоб захищати незалежність України. Мобілізований в 128-му окрему гірсько-штурмову бригаду,

зенітно-ракетний девізіон. Став командиром зенітної установки “Стріла-10”, приймав участь в боях зокрема в Запорізькій та Херсонській областях.

07.10.2022р. в Херсонській області отримав бойове завдання, з якого нажаль не повернувся.

 

Капчук Василь Михайлович

Капчук Василь Михайлович народився 10 квітня 1991року в селі Чорна Тиса, Рахівського району. У 1997 році пішов до 1- го класу Чорнотисянської ЗСШ І-ІІІ ст. Закінчив школу у 2008 році . Після закінчення школи почав працювати у лісовому господарстві та їздив закордон.У 2015 році одружився з Капчук Оленою  Василівною ,жив у місті Рахові. Цього ж року  народилася донечка Ганна.У 2022 році  народився синочок Юрій. Був хорошим батьком,привітним добрим другом і співрозмовником. На початку повномасштабного вторгнення російського агресора захищав Україну у військовій частині 4010 .Зі слів його побратимів “Васю  знали всі на передку .Був безвідмовним , завжди можна на нього покластися ,мужній, безстрашний. Загинув 12 вересня 2022 році в Донецькій області під смт .Майорським. Справжній Воїн ,любив свою країну, захищав державу , родину , сім’ю.

 

Дердюк Юрій Васильович

Дердюк Юрій Васильович народився 29 січня 1977 року у селі Чорна Тиса.

Навчався у Чорнотисянській школі з 1983 по 1994 рік.  Виявляв інтерес до точних наук, відвідував математичний гурток. У навчальному закладі захопився фотографуванням і став учасником фотогуртка.

По закінченню школи здобував професійну освіту у Червоненському вищому професійному училищі за спеціальністю автослюсар.

З 1995 по 1997 рік проходив строкову службу у Військово-морських силах Збройних сил України на флагмані ВМС «Гетьман Сагайдачний». Під час служби побував майже на всіх континентах.

У 1997 році матрос повернувся у рідне село,  працював лісорубом у Ясінянському ЛМГ, у приватних підприємців. Був «майстром на всі руки», завжди  надавав  допомогу всім, хто звертався за підтримкою.

З початком мобілізації внаслідок повномасштабного вторгнення російських окупантів на територію України Юрій був призваний на військову службу 4 квітня 2022 року. Спочатку служив у роті охорони Рахівського РТЦК та СП, згодом командирований до військової частини А4117. У складі 51 батальйону солдат Юрій Дердюк, позивний «Плай»,  з 26.11 2022 по 31.01. 2023 був  учасником бойових дій у Куп’янському районі Харківської області (с.Красне Перше). З 31.01 2023 по 11.02 2023 вів боротьбу з ворогом у Бахмутському районі Донецької області (с. Іванівське). З березня 2023 року продовжує службу як стрілець-санітар 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 2 механізованої роти механізованого батальйону військової частини А1302 (відома за назвою «Холодний Яр»)

Загинув у бою за м. Бахмут Донецької області 18 березня 2023 року.

 

Гаврилюк Дмитро Іванович-позивний «Говерла»

Народився 6 листопада 1992 року у селі Лазещина. Зростав у дружній родині. Під час навчання у Лазещинській ЗОШ І-ІІІ ст. проявив себе зразковим учнем, добропорядним товаришем, вихованим і надійним другом.

У 2010 році закінчив школу і вступив на навчання у Тячівський ліцей, який закінчив із відзнакою за спеціальністю «кухаря».

А далі – ЗСУ!

Дмитро прибув для проходження служби у 7 навчальну самохідну артилерійську батарею військової частини А0473. Ця частина дислокувалася у смт Дівички-1 Переяслав-Хмельницького району, Київської області.

28 травня 2011 року прийняв присягу і став вірним захисником Батьківщини.

Упродовж 4 місяців вивчав військову справу, вчився долати певні фізичні труднощі, звикав до умов служби. Здобувши необхідні знання та навички воїна, став солдатом артилерійських установок, командиром бойової машини.  Зі слів батьків: «Любив ремонтувати машини, установки…». Це стало улюбленим заняттям Дмитра під час військових буднів. Та і в цілому він любив водійську справу, кермо, бути керманичем. Строкову службу проходив у м. Бердичів.

Армійська служба складна і важка, та Дмитро ніс її гідно, отримавши військове звання «сержант».

Лютий 2022 року змінив долі багатьох українців.  19 березня 2022 року Дмитро був призваний до лав ЗСУ. Зарахований до військової частини А2618. Сержант-інструктор відділення організації навчального процесу школи самохідної артилерії, вміло ділився знаннями на Яворівському полігоні Львівської області.

4 березня 2023 року Дмитра направили у м.Бахмут Донецької області.

5 березня сержанту Дмитру Івановичу Гаврилюку було присвоєно військове звання «старший сержант».

27 квітня 2023 року телефонував батькам. Ця розмова була останньою.

27 квітня 2023 року Гаврилюк Дмитро Іванович загинув під час виконання бойового завдання. Внаслідок мінометно-артилерійського обстрілу отримав поранення та загинув під час евакуації.

Дмитро залишився назавжди вірним військовій присязі, адже, беручи участь в обороні нашої Батьківщни, захищаючи кожного, віддав найцінніше – власне життя.

 

Петрюк Дмитро Степанович

Петрюк Дмитро Степанович народився 9 листопада 1984 року, проживав в селі Лазещина Ясінянської територіальної громади. 27 лютого 2022 року добровільно вступив до лав територіальної оборони. Протягом цього часу Дмитро мужньо захищав незалежність та територіальну цілісність нашої держави та був вірний військовій присязі.

24 квітня 2023 року у місті Бахмут Донецької області наш Герой загинув в результаті мінометного обстрілу, отримавши поранення несумісні з життям.

 

Бойчук Василь Миколайович

Народився 07.01.1986 року в с. Лазещина.

З 1992 р. по 2003 р. навчався у Лазещинській ЗОШ І-ІІІ ступенів.

З початком повномасштабного вторгнення російської федерації добровільно вступив 02 березня 2022 року до лав ЗСУ. Військові навчання проходив на Яворівському полігоні Львівської області. Був зарахований у 5 взвод 1 роти військової частини А1556  128 гірсько-штурмової бригади.

На передову потрапив у Запорізьку область.

У липні був поранений осколком в стегнову частину тіла під час ракетного обстрілу. Від довготривалого стаціонарного лікування відмовився через бажання повернутись на поле бою до своїх побратимів, які продовжували наступальні бої проти ворога. Пізніше його підрозділ був передислокований на Херсонщину.

Останній раз вийшов на зв’язок 11 вересня 2022 р. та вже 14 вересня 2022 р. рідним прийшла звістка про те, що Василь вважається зниклим безвісти.

Бойчук Василь загинув під час нічної наступальної операції на теренах Херсонщини.

Оскільки важкі бойові дії тривали на цій ділянці фронту ще дуже довго, то знайти та ідентифікувати тіло загиблого героя змогли аж у жовтні.

Тіло загиблого героя повернули додому в неділю 16 жовтня 2022р.

Поховали героя 17 жовтня 2022 року на  місцевому  кладовищі села Лазещина.

 

Васильчук Іван Антонович

Народився 17 березня 1987 року.

З 1993 р. по 2004 р. навчався у Лазещинській школі . Здобувши загальну середню освіту, продовжив навчання  в Чорноострівському професійному аграрному ліцеї Хмельницькій області, де освоїв професію механіка-тракториста.  Після навчання свої знання і вміння він вирішив випробувати в рядах Української армії, підписавши контракт зі Збройними Силами України у 2006 році. Після закінчення трьохрічного контракту повернувся додому.

01.12.2007 року нагороджений грамотою командира військової частини А2483 «За досягнуті успіхи в бойовій та гуманітарній підготовці, зразкову військову дисципліну, старанність і сумлінне виконання службових обов’язків та з нагоди 3-ї річниці з Дня створення частини».

Коли розпочалася російсько-українська війна, Івана знову покликали на військову службу. А в 2015 році відправили на схід боронити Україну від російського ворога, де перебував на посаді водія БМП і навідника ракетних установок. Додому повернувся  в 2016 році.

А потім було 24 лютого 2022 року. Шок, злість, лють. Іван  Антонович вдруге мобілізований  26.03.2022 року та відправлений у військову частину м. Мукачево,  де раніше проходив військову підготовку в артилерійських підрозділах і до 15 травня перебував на навчанні, а після був відправлений у гарячі точки бойових дій в Донецьку область, де довелося вести запеклі бої в окопах піхотних підрозділів.

Востаннє спілкувався з рідними в недільний ранок 29 травня 2022 р. і  цього ж дня, за інформацією командування військової частини, загинув унаслідок отриманих поранень під час ворожого авіаційного удару по населеному пункті Яковлівка Донецької області.

 

Тіхоміров Микола Сергійович

Тіхоміров Микола Сергійович народився 30 жовтня 1986 року та проживав в селі Капустяни Вінницької області, однак є уродженцем села Лазещина Ясінянської територіальної громади, де багато років тут проживав.

11 липня 2023 року обірвалося молоде життя військовослужбовця біля населеного пункту Первомайське Донецької області.

Наш Герой мужньо стояв на захисті Батьківщини та був вірний військовій присязі до останнього подиху.

 

Тулайдан Павло Васильович

Тулайдан Павло Васильович народився 08 липня 1999 року в селі Лазещина Ясінянської територіальної громади. Навчався у Лазещинській ЗОШ І-ІІІ ступенів, був активним учнем та учасником шкільного самоврядування.

Павло закінчив Національну академію Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, яку закінчив з відзнакою.

У 2018 році Павло став призером Чемпіонату України з боксу серед молоді та отримав звання кандидата у майстри спорту.

Після завершення служби молодого офіцера направили на проходження служби у 101 окремій бригаді охорони Генерального штабу України.

26 липня 2016 року був призваний на військову службу та мужньо захищав нашу країну від московського ворога.

Наш Герой був вірний військовій присязі, однак кривава війна забрала молоде життя військовослужбовця 08 серпня 2023 року.

Посмертно йому присвоєно звання майора, а також вручено відзнаку від ГУР України.

 

Лофердюк Богдан Богданович

Народився  1 лютого  1977 року у селі  Лазещина.

З 1983 по 1994 роки навчався у Лазещинській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Після закінчення школи був призваний до лав збройних сил України та проходив службу у місті Севастополь.

Після служби працював в лісокомбінаті.  Був одружений і від шлюбу в нього залишився син Богдан, якого він завжди підтримував і сильно любив.

Усе своє коротке життя пропрацював на будівництві як в Україні, так і за кордоном.

На початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, поруч із побратимами став на захист українських земель.

З 5 березня по 1 жовтня 2022 року перебував у складі І роти 101 батальйону Тероборони. Під час одного виїзду був травмований і направлений у лікарню до Львова на операцію. Після місяця реабілітації не зважаючи ні на що, повернувся назад на службу до своїх побратимів.

В ніч на 1 жовтня 2022 року перебуваючи на посту він помер не від ворожої кулі чи снаряду, його настигла власна смерть.

 

Копилюк Юрій Ярославович

Копилюк Юрій Ярославович народився 10 квітня 1981року, в смт. Ясіня. Ходив до школи в с.Кваси  до 5-го класу. З шостого класу переїхав в Естонію. В 1993 переїхав знову в Україну, у своє рідне село, де і закінчив навчання.

В 1999 році  був призваний на строкову службу до лав Збройних сил України у Дніпропетровську обл., м.Кривий Ріг, саперні війська.

У 2014-2015 р.р. служив і захищав в Донецьку Летовище, отримав грамоту Героя АТО, під час бойових дій  отримав два поранення.

Після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році  добровільно вступив до ТРО, 69- го батальйону ЗСУ.

Під час бойових дій під Бахмутом отримав осколкові поранення. У зв’язку з пораненням був відравлений на лікування додому. (комісований). В цей період він одружився й у них народився син Іванко.

Від наслідків отриманих під час поранення помер 05 лютого 2023 року у Рахівській районній лікарні. Похований в с. Кваси з усіма почестями Героя України.

 

Андращук Михайло Михайлович

Андращук Михайло Михайлович народився 27 вересня 1995 року в с. Кваси ,в урочищі Васкул.  У 2002 році став учнем першого класу  Квасівської ЗОШ І-ІІІ ступенів. У школі навчався добре. Був старанним і відповідальним учнем, активним учасником шкільного життя та шкільної самодіяльності.

У 2013році, після закінчення школи, вступив до вищого професійного училища   у Хмельницькій області де навчався з 2013-2014 року.

Після закінчення коледжу  працював у ресторації « Бокораш». Серед колег по роботі користувався авторитетом, отримував схвальні відгуки відвідувачів ресторану. Мріяв продовжити навчання, щоб стати фахівцем ресторанної справи. Для цього переїхав у столицю, вдосконалювати свою професійну майстерність. Так склалася доля, що Михайло працював на  новій пошті у Києві, там і зустрів своє кохання, Катерину Моржавську, мріяв створити сім’ю, виростити дітей.

03.06.2017 року Михайла призвали на службу в Українську армію. Проходив військову службу в м. Києві  до 16 жовтня 2018 року.

У березні 2019 року Київським районним військкоматом був прийнятий доброволецем на війну.

За хорошу службу на захисті нашої держави був нагороджений заохочувальною відзнакою ГУР МО України медаллю « Україна понад усе»  13.10.2022р, №2245.

16.12.2023 року перейшов до лав ЗСУ №4722, де був командиром 1 розвідувального відділення- командиром машини 2 розвідувальної роти військової чстини №4722.

15.08.2023 року при виконні бойового завдання на Запорізькому напрямку у с.Роботинне його життя обірвалося.

Ми всі запм’ятаємо Михайлика, як Героя України, і маємо надію, що кожен Українець ніколи не забуде ціну нашої свободи!

Пам’ять про наших героїв має жити в наших серцях назавжди!!!

Ясінянська селищна рада